Структура Керівних принципів щодо бізнесу і прав людини складається з трьох основ — вони охоплюють три основні напрямки в контексті захисту прав людини. Перший з них — це обов’язок держави захищати права людини. Йому присвячені Принципи — з першого по десятий.
Принципи 1 та 2 — це основоположні принципи, які декларують обов’язок держав захищати права людини шляхом вдавання до відповідних заходів, за допомогою ефективних політик, законодавства, нормативного регулювання та судочинства, а також за допомогою проголошення своїх очікувань щодо дотримання прав людини усіма бізнес-структурами.
Наступні Принципи (з третього по десятий) розкривають засади діяльності держави в межах обов’язку захищати права людини.
Загальні регуляторні та політичні функції держави (Принцип 3)
- Держава, виконуючи обов’язки щодо забезпечення захисту прав людини в бізнесі, має вимагати від бізнесу поважати права людини через забезпечення дотримання бізнесом відповідних законів.
Тут потрібно враховувати розумний баланс між обов’язковими заходами (ухвалення відповідних законодавчих актів, ратифікація міжнародних стандартів) та добровільними заходами, як-от дотримання бізнесом корпоративної етики у сфері прав людини. Варто зазначити, що державі недостатньо просто ухвалити певні закони: важливо, щоб вони сукупно складали послідовну та ефективну політику держави. Також державі потрібно періодично оновлювати свої політики та реагувати на нові обставини шляхом вжиття додаткових заходів (наприклад, зміни нормативного регулювання в умовах пандемії чи воєнного стану).
Данський інститут з прав людини розробив своєрідний чек-лист для проведення базового національного оцінювання щодо імплементації положень Керівних принципів у державні політики.
- Чи підписала та ратифікувала держава відповідні міжнародні та регіональні правові документи з прав людини та певні відповідні протоколи?
- Чи зробила держава офіційну заяву про підтримку Керівних принципів? Чи розповсюдила держава інформацію про Керівні принципи через публічні джерела ЗМІ, внутрішні керівні документи або інші матеріали? Чи вжила держава заходів для навчання зацікавлених сторін та бізнесу знанням та проінформувала про Керівні принципи, наприклад, через семінари, конференції чи інші заходи?
- Чи держава взяла до уваги та ухвалила рекомендації від Ради ООН з прав людини, які стосуються запобігання негативному впливу на права людини?
- Чи створила держава відповідні структури для забезпечення впровадження Керівних принципів, наприклад, орган, який має розробляти політики або стежити за впровадженням Керівних принципів?
- Чи прийняла держава відповідну нормативну базу, що вимагає від бізнесу виявляти належну обачність у сфері дотримання прав людини?
Держава повинна послідовно сприяти повазі бізнесу до прав людини, виконуючи та впроваджуючи нові закони та / або політики. Попри те, що в національному законодавстві України є положення, які регулюють трудові та екологічні права, захищають права споживачів, забороняють дискримінацію та містять інші правозахисні аспекти, бізнес досі не має чіткого розуміння, як це пов’язано з його роботою й чого очікує від нього держава у сфері захисту прав людини. Отож державні вказівки мають бути достатніми для того, аби бізнес мав змогу (та обов’язок) їх виконувати.
Україна загалом виконує свої зобов’язання у сфері прав людини, ратифікувала міжнародне законодавство щодо прав людини, послідовно змінює норми національного права відповідно до мінімальних стандартів ЄС. Однак держава досі не допомагає і не вимагає від бізнесу узгодження з її внутрішніми політиками й процедурами, які б формували корпоративну повагу до прав людини. Держава не підказує бізнесу, які є ризики у сфері прав людини, не вимагає і не надає методичні рекомендації щодо належної обачності у сфері прав людини тощо.
Ключовий недолік роботи державних органів з питань впровадження Керівних принципів полягає у відсутності системного підходу та впровадженні цих стандартів на практиці. До цих висновків дійшли й дослідники/-ці у своїй праці «Бізнес та права людини в Україні як умова та рушій сталого розвитку у контексті впровадження керівних принципів ООН з питань бізнесу та прав людини в Україні», вказуючи на те, що здатність держави координувати роботу з забезпечення керівництв із питань поваги бізнесу до прав людини оцінюється досить низько. Крім того, існує тенденція до покладання державою зобов’язань на підприємців/-иць без належної роз’яснювальної роботи щодо шляхів і можливостей впровадження необхідних змін.
Попри наявність у Національній стратегії у сфері прав людини розділу про бізнес і права людини, інші політики, що впроваджуються державою, зокрема й в економічній сфері, не беруть до уваги концепцію бізнесу та прав людини; не визначено також державної установи, відповідальної за імплементацію Керівних принципів ООН та забезпечення узгодженості політик у цій сфері.
Згідно з Керівними принципами, держава зобов’язана надавати бізнесу відповідні вказівки щодо дотримання прав людини, які можуть бути втілені в рекомендаціях та вимогах до звітності для компаній.
Такі вказівки можуть існувати у вигляді неформальної взаємодії держави й бізнесу з обов’язковим залученням тих, чиї права може бути порушено. Зважаючи на це положення Керівних принципів, йдеться й про механізм належної обачності, в межах якого держава також повинна визначати у своїх рекомендаціях очікування від бізнесу. Важливо, щоб бізнес, керуючись вказівками держави, враховував гендерний компонент щодо поваги до прав людини, потреби різних соціальних груп населення, національних або етнічних меншин, людей з інвалідністю тощо.
Держава має заохочувати та, за необхідності, вимагати від бізнесу надання інформації про те, яким чином він розв’язує проблему свого впливу на права людини.
Таке заохочення важливе, адже бізнес має звідкись отримувати мотивацію поважати права людини. Стимулами від держави в цьому разі можуть виступати положення, які надають вагомості такій звітності в межах будь-яких судових чи адміністративних процесів, а також якщо характер чи умови діяльності бізнесу та здійснюваних операцій становить значний ризик для прав людини
Політики й законодавство у цій сфері з’ясувати що саме і яким чином повинен повідомляти бізнес, допомагаючи забезпечувати як доступність, так і точність інформування.
Необхідно зазначити, що контекст українського законодавства вимагає від компаній певних обов’язкових дій щодо врегулювання трудових, екологічних, антидискримінаційних та інформаційних питань, але досі немає обов’язкових вимог щодо належної обачності у сфері прав людини. Наразі повага бізнесом прав людини та належна обачність у сфері прав людини здебільшого здійснюються добровільно і не є обов’язковими. Натомість у ЄС, до прикладу, в Нідерландах, існує «Закон про належну обачність щодо дитячої праці», який вимагає від компаній, що продають товари та послуги нідерландським кінцевим споживач(к)ам, досліджувати, чи використовується дитяча праця в їхніх ланцюгах постачання. Закон накладає адміністративні штрафи, кримінальні санкції за невиконання вимог, а також вимагає звітування спеціально створеному регулятору. Схожі обов’язкові регуляції є і в інших країнах ЄС, що варто брати до уваги тим українським компаніям, які хочуть провадити свою діяльність на теренах Європейського Союзу.
Зв’язок між державою та бізнесом (Принципи 4, 5, 6)
Компанії, які повністю або частково знаходяться у власності держави, мають першочергово дотримуватися прав людини з огляду на нижченаведене.
По-перше, держава є носієм зобов’язань щодо дотримання прав людини, і якщо діяльність певної компанії контролюється чи в якийсь інший спосіб асоціюється з державою, то порушення такою компанію прав людини може мати за наслідок порушення державою норм міжнародного права в цій галузі.
По-друге, у межах компаній, якими держава володіє чи які контролює, вона має широкі можливості запровадження відповідних політик, а також контролю. Це, так би мовити, гарний приклад для наслідування, через який держава має можливість показати «як має бути».
По-третє, на противагу попередньому «гарному прикладу для наслідування», у разі порушення прав людини або здійснення негативного впливу на права людини компаніями, що асоціюються з державою, можуть виникнути репутаційні та політичні втрати для держави.
З-поміж 3 293 державних підприємств в Україні більшість працює у сферах енергетики, машинобудування та інфраструктури, а підприємства комунальної власності складають 14000 одиниць, задіяних у сфері надання основних послуг, як-от: охорона здоров’я, водопостачання та каналізація, адміністративні послуги, комунальні послуги та транспорт.
Відповідно до дослідження «Бізнес та права людини в Україні як умова та рушій сталого розвитку у контексті впровадження керівних принципів ООН з питань бізнесу та прав людини в Україні», Україна очікує, що державні підприємства дотримуватимуться відповідальної бізнес-поведінки. Україна також заохочує їх вживати конкретні заходи щодо прав жінок. Національна стратегія створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року передбачає забезпечення рівних прав жінкам та чоловікам у представництві в наглядових радах та органах управління державних унітарних підприємств, компаній і державних банків.
Проте проблема полягає в тому, що державні підприємства часто є порушниками прав людини в таких випадках: несвоєчасна виплата чи невиплата заробітної плати, невиконання положень колективних договорів або порядку звільнення персоналу тощо. Такий приклад з боку держави знижує мотивацію приватних підприємців/-иць дотримуватися загальних принципів поваги до прав людини.
При укладанні контрактів з підприємствами або ухваленні законодавчих актів в їх інтересах — у випадках, коли діяльність цих підприємств може вплинути на реалізацію прав людини — держава повинна здійснювати належний контроль з метою виконання своїх міжнародних зобов’язань у сфері прав людини. Принцип 5 КП стосується того, що у відповідних договорах про надання послуг чи в законодавчих актах повинні бути чітко вказані очікування держави стосовно підприємств, пов’язані з повагою до прав людини та дотримання них. Наприклад, при наданні послуг у сферах охорони здоров’я, освіти, догляду, житла або пенітенціарної системи.
Також держава має сприяти дотриманню прав людини компаніями, з якими укладено комерційні договори. Зокрема, це стосується сфери державних закупівель, де держава має унікальну можливість сприяти дотриманню прав людини, привносячи відповідні умови до договорів. Наприклад, в Законі України «Про публічні закупівлі» йдеться про те, що однією з підстав відхилення пропозиції учасника на торгах є вчинення правопорушення, пов’язаного з використанням дитячої праці чи будь-якими формами торгівлі людьми.
Втім, комплексно Закон України «Про публічні закупівлі» не розв’язує питання щодо дотримання прав людини компаніями, з якими держави укладають комерційні контракти.
Забезпечення поваги до прав людини та їх дотримання бізнесом в зонах конфліктів (Принцип 7)
Цей принцип перегукується з процедурою поглибленої належної обачності для бізнесу щодо дотримання прав людини, але передусім у ньому наголошено саме на діях держави, яка має сприяти тому, щоб компанії, які працюють у зонах конфлікту, не були залучені до порушень прав людини. Для цього Керівні принципи передбачають шляхи забезпечення прав людини державою в зонах конфлікту, наведені нижче.
- Попередження ризиків шляхом налагодження контактів із бізнесом на ранніх етапах та допомоги у виявленні, запобіганні та пом’якшенні ризиків порушення прав людини, пов’язаних із бізнес-діяльністю. У складних ситуаціях бізнес дедалі частіше звертається саме до держави за відповідними рекомендаціями щодо того, як можна уникнути завдання шкоди правам людини.
- Надання допомоги для оцінювання та усунення ризиків. При цьому особливу увагу державі варто надати протидії сексуальному та гендерно зумовленому насильству, які найчастіше відбуваються під час конфлікту.
- Відмова бізнесу в державній підтримці, якщо бізнес причетний до порушень прав людини та відмовляється розв’язувати наявні проблеми.
- Забезпечення ефективної державної політики, законодавчої бази, інших правозастосовних способів подолання ризику залучення бізнесу до порушень прав людини. Такі заходи також мають включати цивільну / кримінальну / адміністративну відповідальність бізнесу — в разі здійснення або навіть сприяння порушенню прав людини.
Забезпечення політичної узгодженості (Принципи 8, 9, 10)
- Керівні принципи охоплюють три основні напрямки щодо політичної узгодженості, які держава має втілювати у своїй діяльності:
- Узгодженість між зобов’язаннями держави у сфері прав людини та органами державної влади, які формують практику підприємницької діяльності. Цей процес має відбуватися шляхом надання державою необхідної інформації, допомоги своїм міністерствам, відомствам та іншим органам, що задіяні у формуванні та втіленні державної політики. Таку узгодженість можна поділити на вертикальну і горизонтальну. Вертикальна передбачає створення необхідної законодавчої бази та механізмів її реалізації, а також державної політики для виконання міжнародних зобов’язань держави у сфері дотримання прав людини. Горизонтальна узгодженість — це підтримка органів влади, які формують практику підприємницької діяльності — інформацією, рекомендаціями, дорожніми картами тощо, тобто усім тим, що допоможе органам державної влади діяти відповідно до зобов’язань держави у сфері прав людини.
- Забезпечення внутрішньополітичного простору для реалізації зобов’язань держави у сфері прав людини під час укладання комерційних контрактів з іншими державами, підприємствами, а також двосторонніх інвестиційних угод, угод про вільну торгівлю тощо. Наприклад, умови міжнародних інвестиційних угод можуть стримувати держави від повного впровадження нового законодавства у сфері прав людини.
- Політична узгодженість на міжнародному рівні. Йдеться про міжнародні зобов’язання держави в межах її залученості в міжнародних інституціях. Важливо, щоб колективні дії під час співпраці з іншими держави мали спільну точку опори в питаннях дотримання бізнесом прав людини. Саме такою точкою опори і є, з-поміж іншого, Керівні принципи.
На початку 2019 року Україна розпочала процес імплементації Керівних принципів ООН. У березні 2021 року — затверджено Національну стратегію у сфері прав людини, включно з положеннями, які стосуються бізнесу та прав людини.
Зокрема, щодо Керівних принципів Національна стратегія ставить такі завдання:
- імплементація Керівних принципів ООН з питань бізнесу та прав людини;
- посилення спроможності органів державної влади й органів місцевого самоврядування щодо впровадження в Україні Керівних принципів ООН з питань бізнесу та прав людини;
- підвищення обізнаності суб’єктів господарювання та їхніх об’єднань, професійних спілок, інших інститутів громадянського суспільства щодо Керівних принципів ООН з питань бізнесу та прав людини;
- сприяння оновленню суб’єктами господарювання їхніх політик для забезпечення відповідності Керівним принципам ООН з питань бізнесу і прав людини та іншим міжнародним документам у сфері прав людини.
Продовження процесу імплементації буде мати ряд переваг для України, як-от: створення робочих місць, економічний розвиток, зменшення нерівності та розширення можливостей жінок, розв’язання проблеми трудової міграції.