Доступ до засобів правового захисту є ключовим елементом Третьої основи Керівних принципів ООН щодо бізнесу та прав людини. Принципами 25–32 передбачені судові, державні та недержавні позасудові засоби захисту.
Основоположний принцип доступу до засобів правового захисту (Принцип 25) вимагає від держави забезпечити їхню наявність через відповідні судові, адміністративні, законодавчі або інші засоби захисту для всіх громадян/-ок.
Доступ до засобів захисту для всіх, на кого впливає бізнес
Проблеми, пов’язані з порушенням прав людини компаніями, охоплюють широкий спектр питань: безпека та належні умови праці, гідна оплата праці, питання недискримінації, захист прав споживачів/-ок, забруднення довкілля та проблеми змін в екосистемах, що можуть негативно впливати на місцеву громаду тощо. Дослідження, проведене в країнах Європейського Союзу Агентством Європейського Союзу з основних прав, виокремлює три великі категорії осіб, які страждають від порушень прав людини з боку бізнесу:
- споживачі/-ки (права, пов’язані із захистом прав споживачів/-ок);
- місцеве населення (право на життя і здоров’я, на приватне життя; права, пов’язані з безпекою навколишнього середовища);
- працівники/-ці (право на чесні та справедливі умови праці, здоров’я тощо).
Це як окремі люди, так і певні групи, що страждають від порушень прав людини з боку бізнесу. Наприклад, споживачі/-ки старшого віку можуть бути менш обізнаними про свої права або не знати про подання скарг в інтернеті; трудові мігрант(к)и можуть бути більш вразливими до несправедливих умов праці, але боятися їх оскаржувати, щоб не втратити роботу чи право на тимчасове проживання в країні.
Державні судові механізми
Ефективні судові механізми важливі для забезпечення доступу до засобів правового захисту. Відповідно до Принципу 26 Керівних принципів ООН, держави мають забезпечувати:
- Ефективність судових механізмів, включно з неупередженістю судів, довірою до судової влади та здатністю забезпечувати належний та прозорий судовий процес.
- Вжиття необхідних заходів для усунення перешкод для подачі скарг до судів у випадках, коли немає альтернативних способів правового захисту.
- Незалежність судів від політичного тиску з боку інших державних агенцій або економічного тиску з боку бізнесу.
- Мінімізацію корупційних ризиків під час здійснення правосуддя.
- Вільну та безперешкодну діяльність правозахисників/-ць.
Залежно від характеру порушень може застосовуватися цивільне, кримінальне або адміністративне судочинство. Втім, коментар до Керівних принципів звертає увагу на ряд юридичних та процедурних перешкод, з якими можуть стикатися постраждалі від порушень під час розгляду скарг. Це, зокрема:
- неможливість звернутися до суду в країні реєстрації компанії, якщо в державі, де відбулося порушення, було відмовлено в правосудді;
- бар’єри в доступі до судових механізмів різних груп, наприклад корінних народів і мігрантів/-ок, які позбавлені такого ж рівня юридичного захисту прав людини, що його гарантовано решті населення;
- фінансовий дисбаланс, оскільки заявник/-ця, як правило, має значно менші фінансові ресурси для отримання правової допомоги, оплати судових витрат тощо, порівняно з компанією;
- перевантажена система правосуддя та надто тривалі провадження;
- відсутність процедурної можливості для об’єднання позовів, звернення з колективними позовами;
- відсутність можливості проведення судових розглядів за участю представників/-ць;
- відсутність у держави достатніх ресурсів та досвіду для розслідування участі окремих осіб і підприємств у злочинах, пов’язаних з правами людини.
Агентство Європейського Союзу з основних прав провело дослідження, в якому проаналізовано та узагальнено перешкоди для доступу до правосуддя в справах щодо бізнесу та прав людини, а також надано пропозиції щодо покращення доступу до правосуддя.
До складу пропозицій щодо покращення входять:
- підвищення ролі організацій громадянського суспільства у веденні стратегічних судових процесів;
- впровадження механізмів для забезпечення колективних позовів та відшкодування завданої шкоди;
- розширення повноважень державних органів у сфері розслідування порушень прав людини та / або накладання штрафів на компанії;
- вдосконалення механізмів альтернативного вирішення спорів та запровадження спеціальних судів або процедур, які вимагатимуть медіації, але при цьому забезпечуватимуть швидке та остаточне рішення.
Дослідження підкреслює необхідність забезпечення доступу до правосуддя в справах щодо бізнесу та прав людини, а також розвитку ефективних механізмів для їх захисту та відшкодування завданої шкоди.
Схожі висновки містить і національне дослідження ПРООН «Бізнес та права людини в Україні», що перераховує такі ключові проблеми в контексті державних судових механізмів в Україні:
- захист можливо реалізувати лише за наявності достатньо високого рівня правової обізнаності та наявності ресурсів для боротьби (зокрема й фінансових);
- слабка система контролю за відповідними порушеннями з боку органів державної влади та обмеженість їхніх повноважень у цьому питанні;
- корупція;
- занадто довгий строк провадження та перевантаження судової системи.
Саме робота над розв’язанням цих питань є першим кроком до вдосконалення національних державних судових механізмів для захисту прав людини від порушень з боку бізнесу.
Державні позасудові механізми розгляду скарг
У зв’язку зі зростанням впливу бізнесу на права людини, державні судові механізми не завжди достатні для забезпечення ефективного захисту від порушень внаслідок бізнес-діяльності. Важливу роль мають позасудові механізми розгляду скарг, яким присвячений 27 Керівний принцип. Розширення та створення позасудових механізмів допомогає ліквідувати прогалини в забезпеченні засобів правового захисту щодо порушень прав людини, пов’язаних з бізнесом.
До державних позасудових механізмів розгляду скарг можна зарахувати формалізовані процедури розгляду скарг, які не передбачають обов’язкового судового рішення. Наприклад, це можуть бути звернення громадян/-ок до органів державної влади та органів місцевого самоврядування в порядку, що визначається Законом України «Про звернення громадян», скарги на порушення прав людини до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, третейські суди, медіація, міжнародний комерційний арбітраж.
Засоби правового захисту складають вибачення, реституцію, реабілітацію, фінансову чи нефінансову компенсацію та санкції (наприклад, штрафи), а також запобігання заподіянню шкоди, наприклад шляхом заборон або завдяки гарантіям неповторення.
Позасудові механізми існують у всіх державах-членах ЄС, їхні повноваження та цілі відрізняються: деякі можуть мати квазісудові повноваження, тоді як інші не приймають обов’язкові рішення, але надають послуги посередництва або навіть представляють потерпілих перед судовими органами (наприклад, у Фінляндії, Польщі та Швеції — у справах споживачів/-ок, що становлять суспільний інтерес).
Дослідження показують такі недоліки державних позасудових механізмів розгляду скарг на прикладі досвіду країн-членів ЄС:
- брак знань про доступні позасудові засоби правового захисту як серед потенційних жертв, так і серед юристів/-ок;
- необов’язковість виконання таких рішень;
- недостатня прозорість, оскільки переговори (медіація) часто проводяться за закритими дверима. Це не дозволяє жертвам порушень повідомити про свою справу, що є вкрай важливим в стратегічних справах для підвищення обізнаності та формування громадського тиску.
Тривалість судових процесів, пов’язані з ними витрати та інші елементи роблять цей шлях непродуктивним або просто занадто дорогим для багатьох постраждалих. Натомість позасудові механізми можуть доповнювати судові механізми, які можуть:
- бути доступнішими;
- бути менш дорогими та менш тривалими;
- дозволяти медіацію;
- крім того, позасудові рішення не наділені обов’язковою силою, і їхню добровільність можна вважати сильною стороною, яка полегшує переговори. Про це свідчить дослідження Агентства Європейського Союзу з основних прав.
У дослідженні ПРООН «Бізнес та права людини в Україні» авторки виділяють кілька рекомендацій щодо розширення доступу до засобів правового захисту, включно з позасудовим. Зокрема, розроблення позасудових засобів правового захисту має супроводжуватися зміцненням та розбудовою потенціалу інституцій, які можуть доповнити судову систему та надати окремим потерпілим або громадам необхідні підтримку та знання. В Україні ці процеси могли б забезпечуватися завдяки партнерству між національною інституцією з прав людини (Уповноваженим ВРУ) та системою безоплатної правової допомоги (БПД).
Недержавні механізми розгляду скарг (Принципи 28–30)
Поряд з державними судовими та позасудовими механізмами розгляду скарг, держави мають сприяти також доступу до недержавних механізмів, в компетенції яких розташоване й питання відшкодування шкоди, завданої порушеннями прав людини з боку бізнесу. В Україні до таких можна зарахувати: професійні спілки, комісії з розгляду трудових спорів на підприємствах, медіаторів/-ок.
Одним із варіантів недержавних механізмів розгляду скарг можливий, коли підприємства створюються самостійно або в співпраці із зацікавленими сторонами й асоціаціями, та об’єднують підприємства в певній галузі або із групами зацікавлених сторін. Переваги полягають в оперативності доступу й забезпеченні засобів правового захисту, невисоких витратах. Керівні принципи закликають бізнес брати безпосередню участь у створенні позасудових недержавних механізмів розгляду скарг із метою оперативного розгляду скарг та прямого відшкодування шкоди. Це також буде корисно і самим компаніям, адже так можна швидше виявити випадки негативного впливу на права людини в межах поточної діяльності (зокрема й щодо процедури належної обачності), а також розглядати скарги та відшкодовувати шкоду, завдану негативним впливом, вже на ранньому етапі, і водночас не допускати посилення заподіяної шкоди чи наростаючого потоку скарг.
Керівні принципи наголошують на тому, що стандарти прав людини повинні бути включені, з метою забезпечення їх дотримання, до таких програмних документів, як кодекси поведінки та стандарти, рамкові угоди між профспілками та транснаціональними корпораціями. Ці ініціативи повинні мати механізми, які дозволяють сторонам висловлювати своє занепокоєння, якщо зобов’язання не виконуються, а також забезпечувати підзвітність та можливість відшкодування шкоди, завданої негативним впливом на права людини. Якщо такі механізми відсутні, то легітимність цих ініціатив може піддаватися сумніву.
Ще одним видом таких механізмів можуть ставати регіональні й міжнародні правозахисні органи, діяльність яких спрямована на запобігання порушень та відшкодування державою своїх зобов’язань у сфері прав людини.
У 2020 році була підписана Угода між Урядом України і Організацією економічного співробітництва та розвитку про відновлення дії. Таким чином, Україна, як і кожна країна, що приєдналася до Декларації ОЕСР, запроваджує політику соціально відповідального бізнесу. Декларація ОЕСР спирається на кілька основних принципів, як-от: захист прав людини, забезпечення зайнятості населення та охорона навколишнього природного середовища. Декларація також покликана забезпечити прозорість в оподаткуванні, боротьбу з доходами, одержаними злочинним шляхом, та захист інтересів споживача/-ки. Ці принципи застосовуються в усіх сферах діяльності та схвалюються урядами держав, які приєдналися до Декларації ОЕСР.
У кожній з держав-учасниць Декларації ОЕСР існує Національний контактний пункт, який відповідає за впровадження та моніторинг виконання Керівних принципів ОЕСР, а також за розгляд скарг щодо їх порушень. Для розгляду скарг передбачена процедура посередницького діалогу між сторонами для розв’язання та врегулювання скарг.
Наразі Мінекономіки виконує функції Національного контактного пункту, спрямовані на популяризацію Керівних принципів ОЕСР для багатонаціональних підприємств і вирішення скарг щодо порушення цих принципів на території України.
Міжнародні фінансові організації (МФО), зокрема Світовий банк та регіональні банки, як-от Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), що інвестують в розвиток України, також передбачають певні процедури. Їхні проєкти та програми можуть порушувати політику або процедуру МФО — тому створюються незалежні механізми підзвітності (органи) для подання скарг людьми, які потрапили під негативний вплив проєктів, впроваджених МФО. МФО мають офіційні політики, що містять правила та вимоги до проєктів з метою захисту громади та довкілля від негативного впливу. Для подання скарги до Органу з розгляду скарг потрібні факти порушень охоронних політик МФО. Скарги можна подавати до Органу з розгляду скарг того банку, що фінансує проєкт або програму. Контакти можна знайти на вебсайті банку. Якщо кілька установ фінансують проєкт, що порушує права людини, можна подати скаргу до кожної з них одночасно.
В Україні є приклад такої скарги: члени громад сіл Оляниця, Заозерне та Клебань подали скарги до відповідних органів Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).
Критерії ефективності позасудових механізмів розгляду скарг (Принцип 31)
Щоб механізм розгляду скарг відповідав своїй меті, необхідно, щоб ті люди, для яких він призначений, знали про нього, довіряли йому та могли його використовувати. Керівні принципи висувають ряд критеріїв, які визначають контрольні параметри для створення, перегляду або оцінки позасудового механізму розгляду скарг, аби забезпечити його ефективне функціонування на практиці:
- законність (легітимність);
- доступність для всіх груп зацікавлених осіб;
- передбачуваність (наявність чіткої процедури та супровідних процесів);
- справедливість;
- прозорість (достатнє інформування осіб про хід розгляду скарги);
- сумісність із міжнародно-визнаними правами;
- мають бути джерелом постійного навчання задля вдосконалення;
- механізми повинні базуватися на взаємодії та діалозі (останній притаманний механізмам на оперативному рівні, функціонуванню яких сприяє підприємство).
Рада ООН з прав людини підготували інструкції щодо того, як впровадити озвучені вище критерії. Інструкції описують, про що слід подумати розробникам/-цям і оператор(к)ам механізмів розгляду скарг, а також пропонують перелік пропозицій, як реагувати на деякі проблеми.
У звіті Міжнародної комісії юристів (2019 рік) міститься оцінка існуючих практик і політик, а також рекомендації щодо вдосконалення розробки та впровадження ефективного механізму розгляду скарг, включно з запропонованими стандартами ефективності для допомоги компаніям та іншим зацікавленим сторонам у їхній роботі.