Керівні принципи Організації Об’єднаних Націй з питань бізнесу та прав людини — це документ, який вперше на міжнародному рівні узагальнив та, що важливіше, роз’яснив всі чинні стандарти щодо бізнесу та прав людини. Рада ООН з прав людини схвалила Керівні принципи резолюцією 17/4 від 16 червня 2011 року.
Керівні принципи слугують «дорожньою картою» всіх гравців: для держави, бізнесу та громадянського суспільства.
Держава та Керівні принципи
Міжнародне право в галузі прав людини вже містить окремі положення, а подекуди й цілі розділи, які у будь-якому разі стосуються питань бізнесу та прав людини. А точніше — зобов’язань держави забезпечувати захист прав людини від зловживань і порушень з боку недержавних суб’єктів, з боку бізнесу зокрема.
Можна сказати, що самі собою Керівні принципи не створюють жодних нових зобов’язань ані для держави, ані для бізнесу. Проте всі ці зобов’язання з положень Керівних принципів наявні через те, що вже існують права людини й міжнародне право про права людини. Держави, які прагнуть реалізації своїх міжнародних зобов’язань у сфері прав людини, створюють національні механізми їх захисту та вимагають дотримуватися відповідних зобов’язань бізнес — і як роботодавця, і як надавача послуг населенню, і як суб’єкта, який може впливати на життя громади та заподіяти шкоду екології.
Керівні принципи частково покликані вмістити в одному документі різні норми та принципи, які вже є в міжнародному та національному праві, але розкидані по різних документах. Крім того, для держави Керівні Принципи є стратегією з пошуку прогалин щодо регулювання питання бізнесу і прав людини та побудови плану їх виправлення.
Найчастіше ці завдання акумулюються в Національному плані дій щодо бізнесу і прав людини.
Керівні принципи акцентують саме на важливості для держави поєднувати зобов’язуючі норми й м’яке право (рекомендації), спрямовані на захист прав людини від порушень з боку бізнесу. Керівні принципи також пропонують механізми, які сам бізнес має використовувати для мінімізації ризиків свого негативного впливу на права людини.
Керівні принципи для бізнесу
Бізнес повинен обов’язково дотримуватися законодавства держав, в яких працює, міжнародних угод, ратифікованих ними, стандартів ведення бізнесу щодо дотримання прав людини. Але це ще не все. Бізнес мусить враховувати й міжнародні стандарти у сфері прав людини, незалежно від того, ратифіковані вони державою чи ні.
Керівні принципи застосовуються всюди, де бізнес перетинається з правами людини, незалежно від місцезнаходження, сектору та розміру. Тобто документ буде однаково актуальним і для великої компанії з іноземними інвестиціями, і для маленького місцевого бізнесу з двома-трьома найманими працівниками/-цями. Саме через дотримання положень, викладених в Керівних принципах, та їх імплементацію у власні політики та процедури, бізнес демонструє повагу до прав людини й розуміння власного обов’язку не порушувати права людини в процесі своєї діяльності.
Громадський сектор / суб’єкти права
Суб’єкти права в бізнесі, для яких захист прав людини є важливим, — це усі особи та організації, які є дотичними до бізнесу. Звичайно, це і самі працівники та працівниці, і так звані вразливі групи (люди з інвалідністю, діти, люди старшого віку тощо) — це також члени громад та споживачі/-ки.
Часом люди не помічають, де і як саме порушуються права людини. Але, наприклад, Національне оцінювання базових показників з питань бізнесу і прав людини в Україні виокремлює наступні проблеми у сферах, де вплив бізнесу на права людини є найбільш значним:
- неформальна зайнятість (майже третина зайнятого населення працює без належного оформлення згідно з чинним законодавством);
- відсутність правового регулювання фрилансу, що призводить до зловживання роботодавцями, дискримінації, а часто й невиплат винагороди за роботу;
- нерівність в оплаті праці (жінкам платять в середньому на 25 % менше, ніж чоловікам);
- недостатність трудових гарантій та певний інформаційний «вакуум» всередині підприємств (працівників/-ць не залучають до обговорення, вони не впливають на рішення компанії й подекуди не знають, як захистити свої права у разі їх порушення).
І це лише частина проблем, озвучена Національним оцінюванням базових показників з питань бізнесу і прав людини, яка до того ж стосується лише зайнятого населення.
У 2022 році за підтримки ПРООН було проведено дослідження, згідно з яким виявлено, що найпоширенішими порушеннями прав людини з боку бізнесу були:
- відсутність гарантій охорони праці (за даними Держпраці, 68,7 % працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам);
- ризики, спричинені пандемією COVID-19 (безробіття, погіршення умов праці, не завжди безпечні умови праці, ризики надмірного навантаження, проблеми балансу між роботою та сім’єю, ризики порушення права на приватне життя, ризики дискримінації та стигматизації, відсутність належних навичок дистанційної роботи, комп’ютерної підтримки чи належного підключення до інтернету в сільській місцевості тощо);
- порушення законодавства про мінімальну заробітну плату та прожитковий мінімум;
- погіршення стану довкілля (більшою мірою це стосується видобувної промисловості, яка є однією з найбільш ризикованих, бо впливає не лише на довкілля, а й на місцеві громади);
- порушення права людини на захист персональних даних (більшість повідомлень, отриманих щодо порушення права на захист персональних даних, стосувалася порушень права людини на невтручання в приватне та сімейне життя під час стягнення заборгованості за фінансовими зобов’язаннями фізичних осіб (колекторська діяльність));
- сексуальні домагання на робочих місцях;
- негативний вплив на довкілля, спричинений як великим, так і малим бізнесом.
Крім того, бізнес має суттєвий вплив і на громади, і на споживачів та споживачок, але, наприклад, чинне українське законодавство не встановлює обов’язку бізнесу інформувати громади про майбутні проєкти, що можуть впливати на життя громади (як-от проведення масових заходів, будівництво нових об’єктів тощо). На додаток, діяльність бізнесу може негативно впливати на навколишнє середовище: забруднювати повітря і ґрунт, використовувати небезпечне обладнання або, наприклад, небезпечні агрохімікати — це питання, на жаль, також не має достатнього правового регулювання і вже неодноразово ставало предметом судових позовів.
Керівні принципи — один із тих інструментів, використання якого допоможе ефективно досліджувати озвучені проблеми та шукати шляхи їх розв’язання спільно — на рівнях громадського сектору, держави та бізнесу.
Історія розроблення та втілення Керівних принципів
Керівні принципи були розроблені Джоном Раггі — спеціальним представником Генерального секретаря ООН з бізнесу та прав людини. Тому документ подекуди неофіційно називають «Рамками Раггі» або «Принципами Раггі». Джон Раггі — доктор юридичних наук, професор та політолог, який і до розроблення Керівних принципів брав участь в підготовці стратегій, документів та договорів Організації Об’єднаних Націй.
Адже питання відповідальності бізнесу за несприятливі наслідки своєї діяльності десятиліттями обговорювалися на всіх рівнях, що підсумувалося затвердженням у 2008 році рамкової програми ООН «Захищати, поважати та відновлювати права», для імплементації якої було схвалено Керівні принципи.
Керівні принципи було одноголосно схвалено Радою ООН з прав людини — і вони стали першою ініціативою у сфері корпоративної відповідальності за права людини, схваленою ООН. З-поміж документів, що передували ухваленню Керівних принципів: «Принципи Саллівана», ухвалені в 1977 році у Південній Африці для врегулювання господарської діяльності, та «Принципи МакБрайда», прийняті у 1984 році у Північній Ірландії. Це були перші добровільні керівництва для бізнесу щодо поваги прав людини на окремих територіях.
Як виникла необхідність розробки та втілення такого документа
Передумовою розроблення Керівних принципів став і той факт, що міжнародні договори, ратифіковані державами, як такі не створюють прямих юридичних обов’язків для комерційного сектору без відповідних змін до національного законодавства.
Але річ у тім, що сьогодні бізнес напряму впливає на формування державних політик і на права людини та має нести за це відповідальність, так само як і держава. Вплив бізнесу на права людини — це вплив на працівників і працівниць, на громади, в яких працює бізнес, на споживачів та споживачок. Такий вплив може бути позитивним, наприклад збільшення робочих місць, економічний розвиток, розв’язання проблем громади. Проте може бути й негативним, коли йдеться про неналежний рівень оплати праці, забруднення довкілля, порушення прав людини, корупційні ризики та зловживання у змові з владними структурами.
Саме тому Керівні принципи покликані уточнити обов’язки та функції як держави, так і компаній у сфері прав людини, які пов’язані із їхньою господарською діяльністю.
Критика Керівних принципів
Перед ухваленням Керівні принципи широко обговорювалися з урядовими делегаціями різних країн, бізнесом, експерт(к)ами — цей документ став певним компромісом, через що певні особи схвалюють або критикують Керівні принципи. Критика заснована на тому, що Керівні принципи є надто м’яким документом, вони не оперують поняттям «порушення прав людини з боку бізнесу», обмежуючись «негативним впливом на права людини при здійсненні підприємницької діяльності». Така м’якість формулювань якраз і була зумовлена необхідністю знаходження компромісу з бізнесом на етапі розробки та прийняття документа. Але саме тому його прибічники/-ці вказують на його важливий історичний характер, бо саме Керівні принципи стали авторитетним міжнародним документом, на основі якого будують своє регулювання конкретні держави, судові інституції, Європейський Союз. Посилання на нього тепер містяться в різноманітних документах ООН, включно з багатьма Заключними рекомендаціями Комітетів ООН, документами МОП, ОЕСР та багатьма іншими.
Станом на зараз Керівні принципи схвалені багатьма компаніями, профспілками, національними установами. Таке впровадження документа на різних рівнях зміцнює статус Керівних принципів як основної нормативної бази у сфері дотримання прав людини у сфері бізнесу.
Також вони є практичним посібником для бізнесу, який допоможе компаніям визначитися з можливими заходами щодо забезпечення дотримання прав людини й розв’язувати питання, які стосуються негативного впливу на права у своїй комерційній діяльності.